ВОДОГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС

ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Територія Житомирщини характеризується різноманітними природними умовами: наявністю поліських, лісостепових, лісолугових ландшафтів, значною кількістю річок, різними за складом грунтами, в основному з низькою природньою родючістю, більша частина яких перезволожена і заболочена.

Водне господарство є одним з найголовніших серед природних ресурсів, яке пов'язане не тільки з життєдіяльністю людини, тваринного та рослинного світу, а й з усіма галузями економіки. Неможливо планувати та розглядати економічний розвиток району, регіону, а також держави в цілому, не беручи до уваги водні ресурси та їх раціональне використання.

Всього на території області несуть води 2818 річок, загальною довжиною 13,7 тис.км., з них середніх - 8, це Тетерів, Случ, Ірпінь, Ірша, Ствига, Уж, Уборть, Словечна, решта - малі та струмки довжиною менше 10 км, на них побудовано 44 водосховища та 1826 ставків.

Площа області займає 29,9 тис.кв.км. і розташована в основному в Поліській зоні, що складає 81% її території. Питома вага перезволожених земель в північних районах досягає 48%. Водне живлення перезволожених земель і боліт здійснюється за рахунок надмірних атмосферних опадів, поверхневих, паводкових і грунтових вод. Заболочені і перезволожені землі в окремих господарствах Поліської зони займають від 80% до 90% всіх сільськогосподарських угідь. Природньо, що на таких землях неможливо очікувати високих врожаїв сільськогосподарських культур без проведення коплексу заходів, серед яких велике значення має меліорація.

До 1917 року в області було побудовано 14 локальних систем з довжиною каналів 32 км на площі близько 30 тис.га.

У 1925 році розпочалося будівництво самої великої та першої в області Замисловицької осушувальної системи, яка охоплювала три північних райони області (Олевський, Ємільчинський і Словечанський) її площа складає в даний час біля 16 тис.га. Всі меліоративні роботи : риття каналів, побудова дамб і споруд – виконувалась вручну. Гідротехнічні споруди будувалися з дерева через відсутність цементу. Збувались мрії людей про освоєння поліських боліт.

Друга світова війна на довгий час зупинила розвиток меліорації. Побудовані системи не ремонтувались, прийшли в напіврозвалений стан, потребували капітального ремонту і відновлення. Тому у 1948 році було створено будівельно-монтажну контору «Меліоводбуд» в м. Житомирі (БМК-67), а у 1951 році – перше управління по ремонту і обслуговуванню осушувальних систем з місцем розташування в смт. Білокоровичі Олевського району, а в 1954 році утворено управління водного господарства, першим начальником новоствореного управління був Резун Іван Григорович.

У 60-х роках минулого століття меліоратори розпочали будівництво великих осушувальних систем з відкритою мережою каналів у басейнах річок Уборть, Уж, Случ, Тетерів.

Для виконання меліоративних робіт по ремонту старих, будівництву нових, проведенню культуртехнічних робіт на осушених землях, луках, пасовищах у другому півріччі 1958 року в області було організовано 4 лукомеліоративні станції (ЛМС): Степанівська, Овруцька, Соколівська і Малинська, які на той час обслуговували 13 адміністративних районів. Проектно-пошукові роботи по осушенню боліт і перезволоженню земель виконувались проектними групами при ЛМС. А проектно-пошукові роботи для водогосподарського капітального будівництва за рахунок держбюджету – тільки інститутом «Укрдіпроводгосп». На той час в області працювало всього 34 спеціалісти –гідротехніки, в тому числі 3 – в обласному управлінні водного господарства, 2 – в управлінні експлуатації, а решта – в райсільгоспінспекціях і ЛМС. Постійно потрібні були меліоратори, але в області таких кадрів не було, тому запрошували їх з інших регіонів.

З 1970 до 1980 року за рахунок державних коштів будувалося багато осушувальних систем у всіх районах області. Щорічно вводилось в дію по 14-18 тис.га осушених земель.

В 90-х роках минулого століття, крім того, на управління осушувальних систем було покладено відповідальність за експлуатацію сільських водопроводів для забезпечення жителів водою в зоні, забрудненій аварією на Чорнобильській АЕС. Це 115 населених пунктів області, де побудовано було більше як 1,5 тис. км водогінних мереж зі складним комплексом інженерних споруд. У будівництві брали участь будівельні організації з усієї України, різних міністерств і відомств. Досить відмітити, що щорічно подавалось більше, як 3,5 млн.м. куб. очищеної питної води.

Сьогодні діяльність водогосподарського комплексу Житомирщини здійснюється колективами дев'яти управлінь водного господарства та гідрогеолого-меліоративною експедицією, з чисельністю працюючих 960 працівників, у тому числі інженерно-технічних – 232 чоловік.

На даний час в області нараховується 425 тис.га меліорованих земель, з них гончарним дренажем - 296,9 тис.га, у тому числі 188,1 тис.га з двобічним регулюванням. Кількість осушувальних систем становить - 380. Балансова вартість меліоративних фондів складає 1,5 млрд. грн. Протяжність каналів усіх систем 13,6 тис.км, у тому числі внутрішньогосподарських 6,5 тис.км. На цих каналах побудовано 13,2 тис. гідротехнічних споруд, половина з яких на внутрішньогосподарських системах.

Меліоровані землі використовуються 313 колективними сільськогосподарськими підприємствами, 110 фермерськими господарствами та 56937 громадянами, яким надали землі у користування.